The Bikeriders
Зрідка Джефф Ніколс знімає свої фільми (а заразом і пише їх). І це шкода, тому що режисер він щирий і поетичний, який привносить у своє кіно ненав’язливі ноти ностальгії. Новий фільм він виношував досить давно, якось надихнувшись справжньою історією мотоклубу з Середнього Заходу. Остін Батлер у головній ролі більше схожий на об’єкт бажання, а Том Гарді в другорядній робить на екрані те, за чим ми всі давно скучили. Але чому цей фільм належить саме Джоді Комер – в рецензії від «Дивіться кіно»
Одного разу примірний сім’янин Джонні (Том Гарді) дивився новий фільм із Марлоном Брандо «Дикун» і зрозумів, чого йому в житті так не вистачає. Статний Марлон розсікає на байку у шкіряній куртці та ставить питання, проти чого ж саме йде бунт. Джонні одразу вирішив замутити мотоклуб і скосплеїв образ актора, залучаючи друзів. Через досить короткий час з’явилися «Вандали», в яких було і своє лого на куртках, і (звичайно ж) круті байки (хоча вони були і до того), і свої правила не дотримуватися правил, але є випадки, коли байкерський кодекс понад усе.
Саме в такому вигляді клуб побачила Кеті (Джоді Комер), яка випадковим чином зайшла до подруги в бар – байкерське місце, насичене на максималках перегаром, брутальністю та сальними поглядами на нових дівчат. Кеті там було дуже ніяково, адже кожен другий робив їй недвозначні пропозиції та мацав зад. Але тут вона побачила Бенні (Остін Батлер) – наче краса всього чоловічого світу зійшла на Кеті та осяяла її життя, особливо коли Бенні їй посміхнувся. Дівчина була приречена на любов, а ще на наслідки пиятик, бійок, аварій і ще казна чого. Адже Бенні – це той самий дикун із фільму з Марлоном Брандо, вовк-одинак, який прагне максимальної свободи, а тому приручити його може лише байк. Тому Бенні, найхаризматичніший з усіх «Вандалів» – улюбленець Джонні, який бачить його своїм спадкоємцем. Але клуб із нечуваною популярністю по всій Америці та відкриттям все нових філіалів докорінно змінюється, і ці зміни вже ніхто не в змозі контролювати.
Сім років нічого не чутно було на великому екрані від Джеффа Ніколса, після того, як у 2016 році він випустив свою чуттєву драму про любов на тлі расовою дискримінації «Лавінг». Але ідея «Байкерів» дозрівала в режисері п’ять років – настільки довго він про неї думав і розповідав, що одного разу Майкл Шеннон, який вже неодноразово з’являвся у фільмах Джеффа Ніколса («Укриття», де у нього головна роль, і «Мад», де вже другорядна), пошуткував, що той вже ніколи не зможе зняти цей фільм – тому що стільки розмов! Але Джефф Ніколс зміг – книга фотографа Денні Лайона, який тоді був ще студентом і тусив із цими байкерами, роблячи знімки та записуючи відповіді на прості питання. У фільмі його грає Майк Фейст, якого ми всі нещодавно бачили в «Суперниках» Луки Гуаданьїно, а ще раніше – у «Вестсайдській історії» Стівена Спілберга. Герой Майка – це якби провідник для глядачів, але насправді там є лише провідниця – Кеті у блискучому виконанні Джоді Комер. Її погляд – з початку зовсім ззовні, а потім із середини, але тієї, яка не розчинилася у «Вандалах», як багато інших дружин і подружок байкерів, – дуже влучно та прозорливо оцінює ситуацію становлення, розквіту та падіння не тільки цієї субкультури, а настрою епохи.
Не побачимо у «Байкерах» бурхливих сцен кохання чи протистояння – на гоночному треці або на кулаках, хоча пару смачних бійок все ж буде в якості подарунка. Традиційний розвиток сюжету, коли дівчина зустріла хлопця або хлопець має виконати свій обов’язок перед клубними братами – то зовсім не до Джеффа Ніколса. Його як автора цікавить саме той час з середини 60-х і до початку 70-х, коли війна, що невидимо потрапляє у діалоги, та зміни у повітрі, що живляться перетворенням великих надій на не менш великі розчарування. Все це на плівку фільмує оператор Адам Стоун із неймовірною красою, а за кадром відповідний настрою та тим рокам саундтрек, який звучить знайомо, але по-іншому насичує образи героїв. Про більшість із них ми знаємо тільки базові речі, як підписи під фото в альбомах. На екрані народжується поетика дороги в нікуди та існування на межі честі й бандитизму. Хтось одного разу повинен був перейти цю межу, а хтось не зміг це вчасно розпізнати та зупинити.
Не варто втрачати уважності при розмовах Кеті із майбутнім журналістом Денні – найголовніші події в історії «Вандалів» проговорює саме вона, а як вони віддзеркалюють епоху нових, післявоєнних правил виживання в соціумі – показує на екрані Джефф Ніколс. Тому події як уривки, як фото з тієї книги, що ожили, а настрій та передчуття – то вже найголовніше, він ностальгічним чином залишається як післясмак та міркування. До речі, саме одне фото тоді давно так зачепило режисера – фото, на якому навіть неможна розгледіти обличчя байкера, але яке символізувало майже все – прагнення свободи та її ілюзорність.
Якби Остін Батлер не був відомий до цього фільму, він би зробив його таким. Образ його героя, досить зрозумілий із самого початку, дещо змінюється наприкінці, але не він тут головний. Бенні у фільмі – це як обов’язкова красуня для картин тієї епохи. Ідеальна ззовні та не дуже поглиблена всередині. Представлення героя на екрані уперше, коли він наче виїжджає із темряви закуреного більярдного бару, а потім мовчазно дивиться своїм поглядом із-під лоба, нагороджуючи дівчину яскравою посмішкою – це той самий ідеал, про який мріє герой Тома Гарді та який хоче Кеті. Для першого він уособлення свободи та необ’їздності, мрія, до якої хочеться доторкнутися. Для другої – щось диковинне та дивне (і, безумовно, неймовірне красиве), а тому таке бажане тут і зараз. Але ніхто із них той образ, що несе в собі Бенні, так і не розуміє до кінця, адже «він мій» – то короткий синопсис ставлення до нього як з боку Кеті, так і з боку Джонні.
Останнього часу ми бачили Тома Гарді лише у «Веномах» і незрозуміло чому! На байку він сидить як влитий (імовірно, тому, що і в житті без нього ні кроку), та коли почув пропозицію Джеффа Ніколса щодо Джонні, засновника «Чикагських вандалів», то просто коротко спитав, де підписати той контракт. І отримав першу за довгі роки глибоку драматичну роль, яка всім нагадує, хто є такий насправді Том Гарді.
Однак справжньою зіркою цього маскулиного кіно про те, як романтична ідея братерства на байках перетворюється на насильство і бандитизм, виступає саме жінка у виконанні Джоді Комер. Вона із щирістю, іронією та сумною гіркотою розповідає не тільки про «свого Бенні» та засновника клуба, що далі став бандою, Джонні. Вона дає експозицію щодо всіх більш менш примітних «Вандалів». А тут звичайні хлопці – електрик (Деймон Герріман), механік (Бойд Голбрук), навіть майбутній коп (Еморі Коен) та виходець із Латвії, якого не взяли до армії (Майкл Шеннон). Камера Адама Стоуна часто просто застигає на обличчі акторки, адже вона майстерно володіє емоційним діапазоном Кеті.
Романтизований вигляд субкультури в стадії формування, до якої долучаються всі, хто прагне свободи та бажання позначити свій протест, з часом переростає у справжню драму, яка розрушить не одне життя, але у цілому – поставить під сумнів життєстійкість самої ідеї. Жорсткі та брутальні ідеали, що підкріплювалися не тільки братерством та ревом моторів, зміняють насильство, зброя та наркотики. Чи знав Джонні, далекобійник та сім’янин із дітлахами, що його байкерський проєкт призведе саме до такого? Звичайно, ні, адже він просто побачив образ, картинку та вирішив нею стати. Ідеали оманливі, особливо коли ти не вмієш їх наповнювати змістом, а просто слідкуєш за вітром і відчуваєш п’янючу владу, яка наповнює мотор твого байку.
Дивіться кіно!
В українському прокаті – з 20 червня 2024 р.
Рік: 2023
Жанр: драма, кримінальний фільм, екранізація
Режисер і автор сценарію: Джефф Ніколс
У ролях: Джоді Комер, Остін Батлер, Том Гарді, Майк Фейст, Майкл Шеннон, Бойд Голбрук, Деймон Герріман, Бо Кнапп, Еморі Коен, Карл Ґлусман, Норман Рідус та ін.
Країна: США
Хронометраж: 116 хв.
Фото: B&H film distribution
