Challengers
Нова картина Луки Ґуаданьїно восени минулого року повинна була відкривати Венеційській кінофестиваль. Але не судилося – через акторський страйк вихід «Суперників» відклали. Адже випускати в прокат фільм, в якому багато що тримається на гострій грі трьох акторів, без присутності цього тріо на прем’єрах, то програти цей матч одразу. Чому новий фільм – то не зовсім історія про любовний трикутник – в рецензії від «Дивіться кіно»
На аматорський тенісний турнір, який має назву Challengers, приїздить відомий тенісист Арт Дональдсон (Майк Фейст), що сама по собі подія дивовижна, адже йому пророкували Вімбілдон. Але його дружина та за сумісництвом тренерка Таші (Зендея) цілеспрямовано записує його в іншу лігу, тому що Арт втратив мотивацію, не бореться на корті на рівні чемпіона та постійно програє і програє. На той же турнір приїздить Патрік Цвейг (Джош О’Коннор), колись молода зірка чоловічого тенісу, а нині той, хто не може заплатити за номер у готелі та живе в авто. Єдина мета Патріка – отримати кілька сотень доларів за участь у змаганнях, адже тут платять усім, навіть тим, хто програє.
Однак ці троє у межах одного турніру – це вибухова суміш, яка несе непередбачувані наслідки. Колись, років 13 тому, двоє найкращих друзів, Арт і Патрік, познайомилися з майбутньою зіркої світового тенісу Таші Данкан, перед якою відкривалася дивовижна кар’єра. Дівчина була гостра не тільки на корті, а і поза ним, тому за місце в її серці варто було поборотися у спортивний спосіб. Тоді пощастило одному з них, а інший залишився для обох другом із сумними очима, хоча тим, хто не втрачає надію. І нагода трапилася досить швидко – Таші отримує на корті страшну травму, яка ставить хрест на прекрасному тенісному майбутньому. Якраз поряд виявився той, хто плекав надію, і через деякий час доля посміхнулася йому, перевернув розстановку сил на 180 градусів. Зрозуміло, що у фінал Challengers вийдуть лише Арт Дональдсон і Патрік Цвейг. Але найзапекліша боротьба відбувається зовсім не на корті у день Х. Чи так вже випадково ці двоє зійшлися в цьому місці? Як то не було, однак час ніби повернувся назад – переможець знову змагається не за спортивний трофей. Але чи це серце Таші Данкан, як було раніше?
Творчість італійського режисера Луки Ґуаданьїно – шлях досить нерівний. Його безумовним гітом, який прославив Луку на весь світ (й одночасно відкрив очі цьому світу на Тімоті Шаламе) став «Назви мене своїм ім’ям» – картина, що була знята ще в рідній Італії, але вже не з італійськими акторами у головних ролях. Хоча, відверто кажучи, його попередня до цієї стрічки, драма «Великий сплеск», що була ремейком французького «Басейну», так само знімалася на батьківщині Луки Ґуаданьїно та з зірками світового, а не італійського кіно (але Тільда Свінтон присутня у багатьох картинах цього режисера – там особлива любов). Однак саме глядацького успіху дознала історія підліткової любові, після якої персик назавжди пов’язаний з ім’ям Тімоті Шаламе. Далі у Луки траплялися цікавийпровальний в прокаті ремейк «Суспірії» (з Тільдою, але без Тімоті) і не менш суперечливий «Разом з кістками» (з Тімоті, але без Тільди).
Тепер «Суперники» змінять цей розклад – цілком і повністю. Адже нова картина – це зосереджений, максимально сконцентрований у хронометражі в 2 години Лука Ґуаданьїно. Він пізнається у «Суперниках» багато в чому – динаміка взаємодії героїв, кут камери, що знімає напружені епізоди (так, оператор у фільмі той самий, що і в «Суспірії» та в «Назви мене своїм ім’ям» – таєць Сайомбху Мукдипром, і проліт м’яча він знімає максимально віртуозно), прості, але дуже хльосткі діалоги, чуттєвість і тілесність без відвертих еротичних сцен (як би їх не «продавав» глядачу трейлер, сексу на трьох у «Суперниках» не станеться, але буде багато цікавого в іншому). Навіть візуальні прийоми та символізм у режисера в новій стрічці зчитується на раз два. Наприклад, сцена танцю – то пряма цитата із його ж «Назви мене своїм ім’ям», змісти між строк в ній такі ж самі чуттєво відверті.
Молодий сценарист Джастін Куріцкес написав історію, що емоційно розкриває сучасність через минуле – слідкуйте уважно за флешбеками, щоб будувати вірний лінійний таймлайн стосунків Патрік-Арт-Таші, кількість років тут важлива, адже фінальний поєдинок повинен розкритися усіма кольорами напруги саме через минулі події. Не намагайтеся пригадати ім’я Джастіна Куріцкеса, адже «Суперники» – це його дебют у кінематографі. Раніше Джастін писав лише для театральної сцени, але разом зі своєю дружиною, режисеркою-сценаристкою Селін Сонг, чиї «Минулі життя» були тепло-яскравими у вже минулому оскарівському сезоні, вони вирішили завойовувати великі екрани. І, як можна побачити, мають у цьому чималий успіх – сам Джастін Куріцкес, наприклад, був ангажований тим же Лукою Ґуаданьїно для свого наступного фільму «Квір», який вийде вже скоро та з Деніелом Крейгом у головної ролі.
У «Суперниках» сценарист у найширший спосіб використовує театральні прийоми, адже це історія про трьох, що розгортається або на корті, або в готелях, або в кафе. Герої один за одним перехоплюють ініціативу в грі стосунків, але частіше «м’яч» контролює саме дівчина, а не хлопці. Частіше, однак, як покажуть події, зовсім не завжди. Зендея максимально харизматична, навіть більше, ніж в нещодавній «Дюні. Частина друга», адже в «Суперниках» вона має провідну роль, і викладається в ній на повну. Такої яскраво емоційної Зендеї глядач ще не бачив. Джош О’Коннор не менш харизматичний як по життю, так і у ролі Патріка Цвейга, малює образ «відірви та викинь», що уособлює в собі вир емоцій, імпульсивності, тваринної енергії. Повну протилежність йому демонструє Майк Фейст у ролі Арта Дональдсона – здається, що він непримітний та досить нудний у цій парі-тріо, але не варто його недооцінювати. Як і самого Майка Фейста, який запам’ятався за роллю у «Вестсайдській історії» Стівена Спілберга, але після фільму Луки Ґуаданьїно вже зрозуміло, що його харизма іншого емоційного кольору – м’яка, оманлива та цим небезпечна.
Три сильних спортсмени, кожен із яких хоче боротися до останнього та здатен йти на значні жертви – не з власного боку, а з того, кому протистоїть, не дивлячись на дружбу та кохання. Неодноразово, прямо чи опосередковано, обговорюється у кого більший, але досить швидко стає зрозумілим, що найбільший все ж таки у Таші Данкан, і саме її тенісні м’ячі – найзалізніші. Лука Ґуаданьїно збалансовує емоційну динаміку та еротичну напругу майже до фіналу, хоча наприкінці, коли вже кожному стає зрозумілим, як «м’яч» буде вилітати з «корту» у фол та повертатися туди знову, режисер дещо втрачає вправність, вдаючись до розтягування і постійних слоумо ефектів рівня Зака Снайдера. Теніс – це спортивна гра лише перші хвилин десять, а далі, весь інший час – то ваші стосунки із суперником. Це саме і відбувається у фільмі, після нетривалої прелюдії, яка занурює глядача у певний контекст. А ритмічна жорстка електронна музика Трента Резнора та Аттикусса Росса із Nine Inch Nails, яку можна було більше очікувати в клубі на танцполі, але точно не в сценах із діалогами, віртуозно підкреслює, що перед нами тривалий тенісний матч на трьох, сповнений адреналіну та жагою перемоги, де хтось – на життєвому корті, а хтось – спрямовує розвиток цього матчу. Чи думає, що робить саме це.
Дивіться кіно!
В українському прокаті – з 2 травня 2024 р.
Рік: 2024
Жанр: драма, мелодрама, спортивний фільм
Режисер: Лука Ґуаданьїно
Автор сценарію: Джастін Куріцкес
У ролях: Зендея, Джош О’Коннор, Майк Фейст та ін.
Країна: США, Італія
Хронометраж: 131 хв.
Фото: Кіноманія та Warner Bros. Pictures
