La passion de Dodin Bouffant
Здається, раніше во французькому кіно не було мальовничої та апетитної картини про їжу та поварів, не дивлячись на те, що французька кухня – одна з найвидатніших у світі. Про неї апетитно розповідав лише мультфільм «Рататуй» від Pixar. Але прийшов в’єтнамець Чан Ань Гунг і виправив це! Чому не треба на голодний шлунок дивитися його новий фільм, де Жульєт Бінош та Бенуа Мажимель готують один для одного – в рецензії від «Дивіться кіно»
Вже майже 20 років кухарка Ежені (Жульєт Бінош) ділить кухню з «Наполеоном гастрономії» – поваром і знаним гурманом Доденом Буффаном (Бенуа Мажимель). Хоча ділить вона з ним не тільки кухню, але це відбувається не так часто, як бажалося би мсьє Буффану. Коли Ежені та Доден разом готують, всі їхні дії дуже злагоджені, а вони самі розуміють один одного з півслова. Страви Ежені тонкі та чудові, вона талановито поєднує різні інгредієнти, знається на історії кухні, але відкидає титул «митця», яким її нагороджують друзі Додена Буффана, знову і знову наполягаючи на присутності Ежені за столом, а не тільки на кухні. Вона не має такого бажання – насправді, як істинний митець Ежені в пріоритет ставить увагу на свій витвір, ніж на себе.
Вже багато років повар пропонує своїй кухарці одружитися, але вона –жінка волелюбна і попри за все бажає зберегти право вибору як у своїй улюбленій справі, так і у своєму ліжку. Доден Буффан не втрачає надії та робить і далі спроби вразити Ежені, у той же час хвилюючись про її здоров’я, адже то знаходить жінку без сил на городі, то вона непритомніє прямо в його обіймах на кухні. Ежені відмовляється перейматися через це та говорить, що вона у самому розпалі свого літа. Доден же вирішує вразити кохану неймовірною вечерею з надією на довгоочікуване «так».
Локалізація назви цієї картини в українському прокаті зовсім не відповідає ні його суті, ні французькому оригіналу. Насправді, фільм називається «Пристрасть Додена Буффана», і знятий він за романом гурмана та автора гастрономічних гідів Марселя Руффа «Життя та пристрасть Додена Буффана, гурмана», який побачив світ ще у 1924 році. Режисер Чан Ань Гунг самостійно адаптував книгу до великого екрану, як і раніше це робив в інших своїх картинах (наприклад, екранізації романів Харукі Мураками «Норвезький ліс» або Аліси Ферне «Елегантність удів»). І виявилося, що той, хто народився у В’єтнамі, зняв абсолютне європейське, вишукано французьке тонке кіно, яке насправді десь на перетині кінематографу та живопису. Як так сталося? Просто зростав Чан Ань Гунг саме у Парижі – його батики емігрували, коли майбутньому режисеру було 13 років. Ось так і зійшлися азійська споглядальність і розмірена неспішність із французькою вишуканістю та естетизмом.
Перші 15-20 хвилин «Смаку пристрасті» головні герої просто готують на кухні їжу – їх очікує велика вечеря для друзів Додена, яких він, звичайно, хоче вразити, адже кожен із них, не дивлячись на різні професії, вишуканий гурман. Глядач чує назви блюд, які лоскочать слух, а очі бачать неймовірну гастрономічну красу – риба вариться у великій каструлі з овочами та зеленню, м’ясо запікається і тушкується, дівчата-помічниці кидають живих раків у кип’яток або остуджують розетки салатів – це зовсім невеликий перелік гастрономічної магії, яку творять на кухні Ежені і Доден. Режисер дає глядачу зрозуміти, на скільки все добре у стосунках цих двох (особистих і професійних) за тією гармонією, яка відчувається на їхній кухні – уявіть собі абсолютну протилежність кухонній атмосфері серіалу «Ведмідь» чи фільму «Точка кипіння».
М’які посмішки та швидкі погляди героїні Жульєт Бінош і, здається, неприступне обличчя Бенуа Мажимеля, на якому зчитується ґрунтовний довгий погляд і лише згодом спокійне впевнене захоплення – як професійними рисами Ежені, так і її жіночою чарівністю. Ці двоє не зустрічалися разом на екрані з часів драми «Діти століття», де вони настільки пристрасно зіграли кохання Жорж Санд і Альфреда де Мюссе, що це стрибнуло у реальне життя, породивши спільну дитину. Але вже більше 20 років Жульєт Бінош і Бенуа Мажимель не пара, і, хто знає, можливо режисер при кастингу обов’язково врахував факт пристрасті між цими двома у минулому. Адже невимовно сильні погляди двох акторів, півтона та приглушені емоції справляють неабияке враження на глядача, описати яке можна лише як щось особливе і непояснене вітає у повітрі, та штучне відтворення якого, навіть геніальною акторською грою, просто неможливе.
Більше 2-х годин у фільмі майже нічного не відбувається. Жодного яскравого конфлікту чи несподіваного повороту. Герої «Смаку пристрасті» збирають врожай на городі, готують їжу, коли камера Джонатана Рікербурґа, плавно рухаючись майже постійно по колу, максимально фіксується на продуктах, стравах і процесі, ведуть бесіди про кулінарію та гастрономію, пригадуючи відомих у той час кухарів і гурманів, міркують про наставництво та передачу свого досвіду, говорять про кохання та щось просте, але життєво важливе. Відбувається це все так, наче вони ходять із картини в картину французьких художників того часу – око чіпляється то за ландшафти а-ла Едуар Мане, то за його же оголену натуру, то за не менш оголений силует в стилі Едгара Деґа, то за групові сцени як в Огюста Ренуара. Навіть музику почути у фільмі неможливо – вона у форматі класичної композиції з’являється лише наприкінці. У всіх інших випадках за неї виступають шкварчання та хруст їжі, стук виделками чи ложками, дзвін бокалів, звуки природи за вікном та спокійної вдумливої бесіди героїв.
Чан Ань Гунг не дарма за свій «Смак пристрасті» отримав на Канському кінофестивалі режисерський приз. Адже все перераховане виглядає як цільний, завершений, глибокий та напрочуд красивий витвір мистецтва. Режисер – справжній художник, який вправно в межах єдиного твору витримав ідеальну композицію, характери героїв, розвиток сюжету та елегантну красу, де любов до їжі заримована із коханням, адже у вигинах груші бачаться лінії коханого тіла.
Прості речі насичують життя смаком, і це зовсім необов’язково листковий валун із раковими шейками, палтус у молоці з травами чи неймовірний торт із безе та морозивом всередині під дивною назвою норвезький омлет. Готувати для великої знаті Даден Буффан забажав пот-о-фе – мозок, тушений з овочами. Ту страву, яку звичайні французькі родини традиційно подавали до свого столу. Прості речі дарують відчуття щастя, коли ти розумієш, що твої бажання – це про те, що ти вже маєш. Квіти у світлі заходу сонця, дзвін цвіркунів у саду, соковита зелень із власного городу, звук вина, що ллється в бокали, щирий сміх друзів, сир і шмат відмінного м’яса на столі, блиск її вдячних очей у теплому світлі свічок, мовчання на веранді у сутінках за чаєм… Новий день, який принесе все це, а може навіть і більше.
Дивіться кіно!
В українському прокаті – з 14 лютого 2024 р.
Рік: 2023
Жанр: драма, мелодрама, екранізація, історичне кіно
Режисер і автор сценарію: Чан Ань Гунг
У ролях: Бенуа Мажимель, Жульєт Бінош, Ян Гамменекер, Жан-Марк Руло, Еммануель Селинжер, Ґалатеа Беллуджі, Бонні Шаньє-Равуар та ін.
Країна: Франція, Бельгія
Хронометраж: 135 хв.
Фото: Кіноманія
