Barbie
Історичне протистояння блокбастерів цього літа вже почалося, і фільм Ґрети Ґервіґ – одна із невід’ємних частин «Барбігеймера». Безумовно, приємним фактом є те, що інтелектуально ця картина не поступається іншому учаснику прокатної гонки, хоча навмисно і ховається за шаблонами та пластиком. Детальніше про те, як авторка віртуозно жонглює стереотипами, але іноді заграється настільки, що головною зіркою стрічки стає чарівний Кен – в рецензії від «Дивіться кіно»
У Барбіленді щасливо живуть Барбі-президентка (Ісса Рей), Барбі-фізик (Емма Макі), Барбі-письменниця (Олександра Шипп), Барбі-юристка (Шерон Руні), Барбі-дипломатка (Нікола Кохлан), ще чимало Барбі різних професій та звичайна стереотипна Барбі (Марґо Роббі), для якої (як і для інших) кожен день – то найкращий день. І вчора був такий, і такий буде завтра, якщо стереотипну Барбі залишать думки про смерть. А вони не залишать. Тому наступний ранок принесе дещо нове у її життя – холодну воду у душі (хоча, насправді, там ніякої немає), скисле молоко, підгорілий тост, падіння з даху і саме, мабуть, страшне – її чарівні п’ятки більше не триматимуться у підйомі для каблуків. Усі Барбі одноголосно вигукують, що вона зламалася та спрямовують її до дивної Барбі-гімнастки (Кейт МакКіннон), яка завжди виправляє лялькові помилки та повертає до ідеалу.
Однак дивна Барбі ставить стереотипну Барбі перед неочікуваним вибором – відправитися у реальний світ і знайти дівчинку, яка грається з нею, адже саме її думки так сильно впливають на життя Барбі у Барбіленді. Не те, щоб Барбі дуже хотілося здійснити цю подорож, але вона боїться целюліту на своїх стегнах і багато інших неідеальностей. Тому стрибає у свій рожевий Corvette, вмикає улюблену пісню та їде на зустріч реальності. Але на задньому сидінні раптово з’являється Кен (Райан Ґослінґ), у якого своя екзистенційна криза, адже щовечора Барбі знов і знов відмовляє йому у можливості залишитися разом, а круг неї так і в’ються інші Кени (Сіму Лю, Кінгслі Бен-Адир, Шуті Гатва, Скотт Еванс). Якщо вона поїде, а він залишиться, то зовсім втратить свою вагу у Барбіленді, адже Барбі – це все, а Кен – то просто Кен. Тому разом вони відправляються до Лос-Анджелеса, де й ролики будуть у нагоді, і знайомство з корпорацією Mattel (Вілл Феррелл) дещо прояснить про реальне життя не стільки ляльок, скільки людей.
Здається, найцікавішим у цій історії виступає факт, що Ґрета Ґервіґ – кіноавторка цілком самобутня, яка має впізнаваний стиль та сучасну влучність не тільки як сценаристка (у цьому вона точно досвідченіша), а вже й як режисерка – зовсім не була при цьому авторкою ідеї кіно про Барбі. Компанія Mattel, виробник ляльок Barbie та тепер один із важливих героїв фільму про Барбі, дуже давно (десь років тринадцять) планувала до завоювання кінопростір. Звичайно, вся фабула фільму, основні іронічні штуки, сатиричні прийоми, гіперболізовані порівняння, карикатурне впізнавання (особливо у портреті самої Mattel) належить перу Ґрети Ґервіґ та її співавтора (у тому числі і по життю) Ноа Баумбаку. Але ось це «а зніму-ка я кіно про Барбі, тому що то така класна метафора про стереотипне сприйняття жінок» – ні, то не від Ґрети йшло. Вона навіть скаржиться, що спочатку пручалася ідеї знімати серйозне (за змістом, а не формою) кіно про ляльку.
Але Ґрета Ґервіґ, здається, має довготривалий план щодо опанування великих студій та не менш великих бюджетів (вже відомо, що вона перезапустить «Хроніки Нарнії»), тоді як великі студії точно зацікавлені залучити до проектів сучасних авторок з інтелектуально потужнім творчим голосом і влучною феміністичною оптикою. А саме такою і виступає у кінематографі Ґрета Ґервіґ, основні авторські прийоми якої – тонкий, але гострий гумор, та не менше тонке, але ювелірно точне відчуття сучасних трендів розвитку суспільства.
Співавторка драмеді «Френсіс Ха» та режисерка драм «Леді-Бьорд» і «Маленькі жінки» у своєму новому фільмі йде значно далі, ніж у зазначених вище. У «Барбі» на глядача обрушується стільки ідей, що не кожен може витримати (у глядацькому залі не кожен і витримує), але майже всі вони зашиті в дуже смішні та іронічні епізоди. Досить простий меседж, що жінки завжди сприймалися суспільством як ляльки та при їхніх незручних питаннях найкраще, що можна зробити – це відправити їх назад до коробки, був зрозумілий ще з трейлерів «Барбі». Однак не дарма сама режисерка і майже весь акторський склад постійно повторювали, що цей фільм не виправдає ваших очікувань у тому сенсі, що він їх обдурить. Тому за зрозумілою критикою патріархату (яка робиться настільки віртуозно гумористично, що сміються вголос навіть суворі його адепти) та об’єктивації жінок, які різними засобами намагаються отримати власну суб’єктність, знаходимо глибші шари, а потім і ще одні. Доходимо до пластикового (неприродного) ескапизму, в уявному світі якого від реального життя (а тобто нагальних проблем) рятується частина сучасного суспільства, і який, як можна побачити, з часом перетворюється на певну (неочевидну) варіацію тоталітаризму – в Барбіленді відкрито панує диктаторське мислення, все, що не вписується в його рожеву парадигму ідеальності, повинно бути виправленим, адже є неправильним. Отже, барбілендівським суспільством у вигляді неформальних правил затверджено неможливість відходити від прийнятих догм, стереотипів і кліше.
Але і це ще не останні багатошарові змісти «Барбі». При розвитку картини слідами екзистенційної кризи не тільки Барті, але й Кена, автори приводять глядача до болючого розуміння власної небездоганності тією, хто зовнішньо просто ідеальний. Барбі перебуває у депресивному роздраї, коли осягає, що її функціональна значимість – це не тільки добро, але й значний негатив, і треба наново та болюче проходити етап самовизначення, адже попередні життєві цінності дали значну тріщину. У той же час і Кен крокує власним шляхом до самовизначення, адже не хоче бути просто додатком до Барбі, тому що то не життя, а казна що. У процесі він скидає матріархат, впроваджує патріархат, яким інфікується у реальному світі, але не досягає своєї меті – зрозуміти, хто він та нащо взагалі здався. Саме в цих моментах час від часу здається, що «Барбі» краще розповідає про Кена, а ще страшніше – що дивитися про Кена значно цікавіше, ніж про Барбі, дякуючи тому, що Райан Ґослінґ такий пластичний актор. Хоча заради справедливості, усі Кени (Сіму Лю, Кінгслі Бен-Адир, Шуті Гатва, Скотт Еванс) у фільмі грають віртуозно та поряд з іншими Барбі мають значно більше хронометражу та значно гостріші епізоди.
У багатьох інтерв’ю Райан із захопленням розповідає, як йому були до вподоби зйомки у «Барбі». Особливо він робить наголос на тому, яка легка, підтримуюча та доброзичлива атмосфера панувала на знімальному майданчику. Насправді, коли дивишся «Барбі», то просто відчуваєш, що всі актори та акторки буквально насолоджуються ролями, навіть якщо ті тривають усього декілька хвилин. Недивно, що Кен, за словами Ґрети Ґервіґ, писався саме під Райана Ґослінґа, який їй у відповідь закидає, що раніше ніколи не читав такого класного сценарію. Роль актора у «Барбі» – просто надзвичайно видатна (і це зовсім не перебільшення), і він знаходиться буквально на півкроку від того, щоб просто взяти та викрасти у Марґо Роббі цей фільм. Характерний Кен отримує більше яскравих сцен, а зміна його характеру відбувається не по висхідній прямій, як у Барбі, а швидше синусоїдальним рухом, за чим спостерігати значно цікавіше (та смішніше), ніж за усвідомленням Барбі неідеальності власної та світу.
Однак, не дивлячись на яскравого, харизматичного на свій лад Кена, якого намалював на екрані Райан Ґослінґ і спінофф з яким із задоволенням зустріне багато глядачів, поряд з цим відбувається й ідеальне попадання Марґо у Барбі. Здається, акторка була народжена саме для цієї ролі та, дякувати її батькам, освіті або ще чомусь/комусь, має гострий розум і тонке акторське відчуття природності – вона і плаче, і сміється одночасно, проводить струмом серйозні меседжі, але при цьому і комічна, і трагічна – поєднання, яке для актора виступає справжнім талантом.
Все це дуже класно, смішно, тонко і влучно, але у моментах прямолінійності, коли персонажі починають говорити лозунгами, а героїня Америки Феррери, що працює у корпорації Mattel, буквально та неодноразово виголошує феміністичні маніфести, магія починає розсіюватися. Те, що цікаво та незаїждено працює в сатиричній формі, зовсім втрачає свою чарівність, коли проговорюється словами та максимально декларативно. Тоді й критика спонукаючого споживання та корпоративної культури у формі невинного троллінгу корпорації Mattel визиває все більше конфузу та непорозуміння. Піти та колупнути її глибше автори не мають змоги (адже не кусай ту руку, що тебе наразі годує), тоді як промо-кампанія фільму стала настільки всепоглинаючою та всюди проникаючою, що не тільки ляльки Barbie скакнуть у продажах.
Хоча всі ці недоліки чи «подвійні стандарти» одразу фільму можна й пробачити. Тому що «Барбі» – це кіно майже одне таке в своєму роді. А на великих екранах від великої студії, в якому прямо критикується (хоча і дуже лагідно) велика корпорація, яка його і фінансує, взагалі таке єдине. І «Барбі» справді не виправдала очікувань, адже виявилася одночасно смішним і розумним, дотепним і актуальним фільмом про сучасне західне суспільство, але для розуміючого глядача. Не дарма картина починається прямим цитуванням Стенлі Кубрика та його «Космічної Одіссеї 2001 року», а далі по фільму згадується то Марсель Пруст, то значення «Хрещеного батька» для чоловічої статі, то інші «пасхалки для начитаних/надивлених» – інтелектуальність цього кіна беззаперечна, за розовою обкладинкою ховається задоволення для ерудованих глядачів, і це не може їх не бавити, коли вони при цьому ще й голосно у залі сміються.
Дивіться кіно!
В українському прокаті – з 20 липня 2023 року
Рік: 2023
Жанр: комедія, сатира, фентезі, мелодрама
Режисер: Ґрета Ґервіґ
Автори сценарію: Ґрета Ґервіґ, Ноа Баумбак
У ролях: Марґо Роббі, Райан Ґослінґ, Америка Феррера, Кейт МакКіннон, Ісса Рей, Вілл Феррелл, Сіму Лю, Кінгслі Бен-Адир, Шуті Гатва, Скотт Еванс, Емма Макі, Олександра Шипп, Шерон Руні, Нікола Кохлан, Майкл Сера та ін.
Країна: США, Великобританія
Хронометраж: 114 хв.
Фото: Warner Bros. та Кіноманія
