The Fall Guy
Коли знімаєш кіно майже про своє життя, про те, що знаєш як ніхто інший, виходить щось справжнє класне, тепле та зворушливе. Так трапилося й у Девіда Літча, який у минулому житті був крутим каскадер, а зараз став вже не менш крутим екшн-режисером. На цьому відгук-захоплення на картину з Райаном Ґослінґом та Емілі Блант, між якими на екрані скачуть невимовні іскри, можна було би завершувати, але є ще багато цікавинок, про які детальніше – у рецензії від «Дивіться кіно»
Колись у них було не життя, а мрія, сповнена професійними надіями та романтичних сподівань один на одного. Вона – операторка Джоді (Емілі Блант), що завзято хоче стати режисеркою. Він – дублер-каскадер Кольт (Райан Ґослінґ), який закриває очі та бачить саме її посмішку. Після чергового робочого дня вони повинні були відправитися на пляж, де перцеві маргарити та неправильні рішення. Але цьому статися не судилося. Кольт пішов виконувати важкий трюк і баста. Все життя накрилося, він зник з радарів, пішов у себе, залишивши дівчину з питаннями без відповідей.
Через деякий час хтось із знайомих знаходить його десь у кафе, де Кольт тріскає буріто у кепці та темних окулярах, а потім паркує тачки. Зовсім скоро йому подзвонить продюсерка Гейл (Ханна Веддінґгем) із минулого життя, та натякне, що Джоді тепер знімає свій режисерський дебют з дивною назвою «Металевий шторм» і для кінозірки (Аарон Тейлор-Джонсон) потрібен дублер. А хто як не Кольт? І Джоді начебто говорила, що хоче тільки його, Кольта. І ось наш герой летить не тільки літаком, а й на власних крилах, хоча на місці все зовсім не так – Джоді бачити його не хоче, кінозірка Том Райдер кудись зник, тому що зв’язався з поганцями, а Гейл наполягає, що тільки він, Кольт Сіверс, може врятувати фільм, а значить і режисерську кар’єру дівчини своєї мрії. Тому хтось починає вдавати крутелика в очах режисерки фільму, в яку він втрісканий по самі вуха, а значить йде злачними місцями цього міста, потрапляючи у ситуації, учасником яких він бував лише на знімальному майданчику.
Почати треба з того, що режисер Девід Літч колись був каскадерам. Так, це саме те, з чого він починав у кіно. І він був дуже крутим каскадером. Багато цікавих пропозицій, дублерство для Бреда Пітта у «Бійцівському клубі» (а потім і у ще декількох стрічках), для Метта Деймона у фільмах про Джейсона Борна, дуже багато профільних нагород і… мрії про власне кіно. Що колись і сталося – разом із Чадом Стагельскі, з яким вони каскадерили, Девід перестрибнув в іншу лігу. Вийшов «Джон Вік», де у режисерських титрах значився лише Чад, але знімали вони разом, і життя засяяло іншими барвами. Їхній екшн був свіжим повітрям у жанрі – винахідливий, захоплюючий, з використанням ультранасильства, але іронічний та мальовничий.
Які б фільми не траплялися у Девіда Літча далі, вони були заряджені його хореографічним екшн-стилем, і майже одразу він став досить впізнаваним (цей стиль) та досить бажаним, адже всі його картини окупалися та заробляли касу, за який би бюджет не знімав Девід – $30 млн (як це було із «Атомною блондинкою») чи то $200 (як це було із «Гоббс і Шоу»). Глядачі розуміли, що у фільмах Девіда буде на що подивитися – захоплюючий розважальний атракціон із гумором і драйвом.
Однак недарма режисер сьогодні каже, що «Каскадер» – це його особливий фільм. Не заради маркетингу чи промо-кампанії робляться такі заяви. Просто він про Девіда та його друзів і колег із каскадерського життя. Їхня робота у цьому фільмі показана максимально вражаючою, вся ця внутрянка, яка ніколи не доходить до глядача, але яка робить свою (каскадерську) магію, щоб на екрані Райан Ґослінґ, що дуже боїться висоти, грав крутого Кольта Сіверса, з цієї висоти безстрашно стрибаючого (хоча приклад дуже невдалий – цей трюк Райан робив сам). «Каскадер» – це тепле, сповнене любові та поваги послання Девіда Літча всім робітникам цієї важкої справи, яке точно змусить подивитися на неї під іншим кутом, м’яко підсвітити небезпечність професії та яскраво – її особливість. Справжня любовна історія у «Каскадері» – то не між героями Райана Ґослінґа та Емілі Блант. То між Девідом Літчем та каскадерською справою. Не йдіть наприкінці титрів – по-перше, там буде невеличка додаткова сцена, а, по-друге, покажуть, як вони знімали всі ці яскраві екшн-сцени, від драйву, винахідливості та гумору яких іноді перехоплює подих.
Сюжет «Каскадеру» не привносить у кінематограф нічого нового – це максимально проста історія, яка також максимально передбачувана у свої поворотах. Що зовсім фільму не псує, тому що його автори не роблять серйозну міну, вони знають основні прогалини своєї історії, але і знають у чому її головна перевага та свіжість. Не дивлячись на те, що Девід Літч разом зі сценаристом Дрю Пірсом побудували свій фільм на однойменному пригодницькому серіалі, який виходив у США в 80-х роках, автори змогли додати в нього багато сучасного звучання, яке у той же час показує максимально маскулінну професію під іншим кутом. Хоча хто буде суперечити, що чимала заслуга в цьому – Райн Ґослінґ та Емілі Блант у головних ролях.
За словами режисера, він дуже давно мріяв попрацювати з Райаном, тому що той, здається, ідеальний персонаж для фірмового літчевського стилю, а Кольт Сіверс просто ідеально підійшов амплуа актора – іронічна харизма, екшн-вправність і відмінна акторська майстерність, яка у «Каскадері» вистрілює в неочікуваних і від того вкрай милих місцях. Роль Емілі Блант, безумовно, не така яскрава за своєю особливістю, як у Райана, але автори та сама акторка роблять її героїню безперечним центром тяжіння для головного героя, а це для подібного фільму – найголовніше. Хоча ні, найголовніше – той факт, що Райан і Емілі просто насолоджуються процесом і роботою один з одним і це миттєво передається їхнім персонажам. Акторська хімія у безпосередній дії, і саме вона є секретним інгредієнтом цього драйвового ромкому.
«Каскадер» – це вибухова екшн-комедія, але в чіткому романтичному стилі. В ній все вертиться, заміксувалися автомобільні стрибки, бійки з використанням усього, що потрапляє до рук (до речі, фірмовий стиль режисера – пригадаємо «Атомну блондинку» чи «Швидкісний поїзд»), погоні на човнах, приколи на гвинтокрилі та романтична історія, де Емілі Блант суворо тримає образу на те, як її продинамив Райан Ґослінґ, хоча не може втриматися від тяжіння до нього, тоді як Райан роняє скупі (насправді, ні) чоловічі сльози щодо тих часів, коли йому було з Емілі Блант. І ось це останнє – то саме круте, що є в «Каскадері». Справжні почуття, які глядач бачить на екрані та які відзняті у старий олдскульний спосіб. Як і всі захоплюючі екшн-сцени – з мінімумом комп’ютерної графіки, але з максимумом каскадерської майстерності.
Коли глядач виходить із зали, то разом із персонажем другого плану може вигукнути: «І коли вже каскадерам будуть давати «Оскарів»? І, справді, коли? Те, що вбачається край несправедливим, тому що без цих невидимих героїв чимало яких фільмів не стали би такими класними і захоплюючими. Девід Літч не втрачає надію. У «Каскадері» бачимо його пряму, недвозначну заяву на весь світ, яку стисло можна описати як «доколе?». Його каскадерський у минулому напарник Чад Стагельскі, невпинно працює у цьому напрямку і десь рік тому обіцяв, що у найближчому майбутньому «Оскару» для каскадерів бути. Якщо така справа, то Райан Ґослінґ прийде на підтримку, а там і Бред Пітт підтягнеться, який незабутнє втілив хлопця цієї професії у Квентіна Тарантино в «Одного разу в Голлівуді». Та що там? Метт Деймон, мабуть, ще винен Девіду Літча за часів Джейсона Борна. Як тут відмовити, коли таке лоббі сформувалося. Чекаємо на гарні новини для каскадерів, а Девід Літч поки що чекає на касові збори, адже вже має ідеї для сіквелу.
Дивіться кіно!
В українському прокаті – з 25 квітня 2024 р.
Рік: 2024
Жанр: бойовик, пригоди, комедія, романтична комедія, мелодрама
Режисер: Девід Літч
Автор сценарію: Дрю Пірс
У ролях: Райан Ґослін, Емілі Блант, Ханна Веддінґгем, Аарон Тейлор-Джонсон, Стефані Сюй, Вінстон Дьюк та ін.
Країна: США
Хронометраж: 126 хв.
Фото: B&H film distribution
