Civil War
Режисер, який спочатку сценарист, зняв дуже мало фільмів, але кожен із них або вже став культовим («Ex Machina»), або має подібну репутацію у вузьких колах («Анігіляція»), або ще стане таким у найближчому майбутньому («Чоловіки»). Але тепер Алекс Ґарленд зняв зовсім інше кіно – масштабне, вкрай реалістичне, з чітким почуттям небезпеки, яке селиться всередині тебе. Чи стане воно пророцьким, покаже історія, але чому від нього кидає в холодний піт саме нас, українців – в рецензії від «Дивіться кіно»
У недалекому майбутньому США потерпають від громадянської війни, та вже не є тими Сполученими Штатами Америки, які позначені в їхній абревіатурі. Деякі штати відділилися, Каліфорнія та Техас (які завжди були полярних поглядів) об’єдналися у Сили Заходу заради протистояння урядовим військам і Президенту (Нік Офферман), що вирішив піти на третій термін. Великі міста США стали гарячими точками світу, і військова кореспондентка Лі (Кірстен Данст), яка працювала в Іраку, Сирії та і інших країнах війни, тепер фотографує її прямо у себе вдома.
Майже всі журналісти знаходяться в Нью-Йорку, який також трясе від зіткнення протестувальників і поліції, але подумами Лі та її напарник-репортер Джо (Вагнер Маура) прагнуть до Вашингтону. Він передбачувано паде, акурат перед Днем Незалежності. Отже, Джо мріє про останнє інтерв’ю з Президентом, а Лі – про такий же останній кадр із ним. Але шлях через всю країну, в якій влада лише у людей зі зброєю, дуже небезпечний, а у самому Вашингтоні журналісти – мішень для ліквідації. Відмовити Лі та Джо намагається літній старожил журналістської справи Семмі (Стивен Гендерсон), але в результаті вмовляє взяти його із собою. Тому що лише це є важливою справою для журналіста у тій точці історії. Джо без попередження запрошує юну Джессі (Кейлі Спені), яку Лі напередодні буквально врятувала в сутичці в Сохо. Дівчина захопливе дивиться на військову репортерку та мріє разом із татусевим фотоапаратом про таку ж велику кар’єру.
Перше, коли дивишся «Повстання штатів» Алекса Ґарленда, які, насправді, є «Громадянською війною», не можеш відсторонитися від враження, що то наша війна на екрані прямо зараз. Звичайно, не у змістовному плані (тиран, третій термін, сепаратисти, території, підконтрольні уряду), а у прямому практичному. Кожна війна завжди схожа одна на одну. І Алекс Ґарленд це відображає напрочуд влучно, жорстко та водночас тонко. Якесь дивне липке відчуття виникає, коли, сидячи в українському кінотеатрі, дивишся кадри неймовірного епізоду перестрілки, або не менш захоплюючої, але й лякаючої сцени штурму з танками та постійними кулеметними чергами. Оператор Роб Гарді робить це з таким завзяттям і драматургією, що глядач просто не може протистояти напрузі та хаосу, вони поглинають його миттєво. А коли адреналін втухає, режисер обрушує на всіх нас дітей у таборах біженців, цинізм страусової поведінки «поза політики» чи (мабуть, найстрашніше) братські могили, які намагаються приховати. Всі ці кадри, але в іншій перспективі чи з іншим кутом фокусу ми вже бачили – в наших новинах за останні два та більше роки. Війна – найжахливіша річ, де б вона не відбувалася.
Головні герої в Алекса Ґарленда – журналісти, які по суті не можуть без адреналінової дози, які не стають ні на чий бік – їхня камера захоплює чимало жахаючих кадрів. А тому більшість смертей у картині глядач бачить через об’єктив героїні Кірстен Данст або інколи – молодої персонажки Кейлі Спені. На самому початку Лі вчить Джессі, як поводитися з тим, що ти змінити не можеш, але можеш зафіксувати. Клацай свій затвор та йди далі, не замислюючись. Як летять кулі, такий звук і цього затвору. Алекс Ґарленд теж не стає не на чий бік у цьому вигаданому конфлікті (за що йому вже прилетіло від деяких) – в нього кожна сторона жорстока, нещадна до ворогів та вдається до будь-яких методів досягнення цілей. Але доля провідниці сюжету Лі та її «муки совісті» дають розуміння, що репортерське кредо «зафіксуй, а не рятуй» не є вірною стратегією у житті окремої людини.
Кожна акторська робота у «Повстанні штатів» буквально виняткова. Будь то головна роль у Кірстен Данст, яка знайомить глядачів зі своєю героїнею у найбільшій точці її розчарування – у професії, країні, державі, людях. Будь то роль солдата-нелюдя у виконанні Джессі Племонса (до речі, чоловіка Кірстен у житті), який з’являється на екрані всього на декілька хвилин, але саме його героя кожен глядач пригадуватиме, повертаючись подумами до цієї картини. До речі, саме цей епізод і особистість Президента країни все ж таки дають непряме розуміння обізнаному глядачу, що саме, на думку британця Алекса Ґарленда, призвело Америку до такого вектору розвитку (точніше – деградації). «А які ви американці?», – повільно питає герой Джессі Племонса у червоних окулярах, а глядач розуміє, що існує правильна відповідь і неправильна, адже у світі цього чувака у військовій формі, зі зброєю в руках і тваринним поглядом американці є правильні та неправильні. У сукупності із образом Президента, який точно не справляє враження кандидата від демократів, складається режисерська оптика щодо низки подій, які призвели до подібного повороту американської історії.
Глядачу надивленом одразу стає зрозумілим, що режисер «Повстання штатів» у першу чергу сценарист (і навіть письменник). Дуже просто, але і влучно він виписує історію персонажів, веде їхній розвиток у своєрідному роуд-муві, на шляху якого хтось розчаровується, хтось загартовується, хтось дорослішає, хтось це робить все і одночасно, а хтось – у жодному разі та ніколи. Долі всіх персонажів пов’язані та перетікають одна в одну. Такому ж надивленому глядачеві майже одразу стає зрозумілим, хто добереться до кінця цих історично вигаданих подій, а хто певним чином зійде з дистанції. Але ця передбачуваність зовсім не псує перегляду, тому що автор тонко закільцював всіх головних героїв і розіграв кульмінацію у кращих традиціях падіння великих держав.
Ніколи не освічувався Алекс Ґарленд у любові до людства. Ні у своєму романі «Пляж», за яким зняв фільм Денні Бойл за сценарієм самого ж Алекса, ні у сценарії «28 днів потому» та «Пекла» для того ж Денні Бойла. У своїх режисерських роботах, які продовжилися на лоні сай-фаю («Ex Machina», «Анігіляція», «Чоловіки»), Алекс знову розвиває свою песимістичну тему, що все зло – то від людей, які деградують і розчаровують. Але найстрашніше стається у максимально реальних локаціях, які наближені до сучасності та жахають упізнавальною актуальністю – у новій стрічці режисер остаточно демонструє, що людина – найжорстокіше створіння, особливо зі зброєю (владою) у руках. Людство не вчиться на своїх помилках – майже прямим текстом говорить автор вустами героїні Лі, тому очікувано градус відчуження підірвався паланням країни.
«Повстання штатів» стало найдорожчим і наймасштабнішим проектом від вже легендарної студії мейнстрімного артхаусу А24. $50 млн було витрачено на виробництво фільму, і в ньому дійсно є що дивитися на IMAX-екрані. Отже, це подія історична і для самої студії – велика кількість екранів у кінотеатрах була відведена «Повстанню штатів», що зробило картині касу майже у $27 млн за перший вікенд. Недивно, що письменник і сценарист Алекс Ґарленд втомився бути режисером такого розмаху і сказав необачно, що відійде від режисури. Його прихильники у той же час включили тривогу, адже куди відпускати такого митця. Можливо, зовсім скоро історія покаже, чи пророк той Алекс Ґарленд. А якщо і так, то зрозуміло, що хеппі-енду очікувати не доводиться.
Дивіться кіно!
В українському прокаті – з 11 квітня 2024 р.
Рік: 2024
Жанр: драма, військовий фільм, бойовик, антиутопія
Режисер і автор сценарію: Алекс Ґарленд
У ролях: Кірстен Данст, Вагннер Моура Кейлі Спені, Стивен Гендерсон, Джессі Племонс, Нік Офферман, Карл Ґлусман та ін.
Країна: США, Великобританія
Хронометраж: 109 хв.
Фото: Green Light Films
