The Flash
Нову картину DC Comics очікували неабиякі пригоди на шляху до глядачів – багато років розробки, багато режисерів, які покидали проект, багато переформатування під розширений кіновсесвіт, що змінюється. І ось зовсім нещодавно витівки кримінального характеру виконавця головної ролі Езри Міллера поставили «Флеша» на межу відправки на полицю. Але режисер Андрес Мускетті зумів все зібрати до купи, а студія Warner Bros. прийняти непопулярне в суспільстві рішення. Детальніше про те, що з цього вийшло, і чому це варто дивитися – в рецензії від «Смотрите кино»
Виявляється, що серед супергероїв теж є дідівщина, саме тому Баррі Аллен (Езра Міллер), коли він у костюмі Флеша та на завданні від Ліги Справедливості, зобов’язаний підчищати за Бетменом (Бен Аффлек) та Диво-жінкою (Галь Гадот). Просто Баррі швидкий та менш досвідчений, ось йому і дістається брудніша робота, з чим він, звичайно, дуже не згоден. Але поки йому по дорозі на роботу готують сендвіч у кафе, Баррі а-ка Флеш встигає врятувати кілька немовлят, медсестру та собаку, іронічно переговорюючись із Бетменом та його дворецьким Альфредом (Джеремі Айронс).
Вже деякий час Баррі працює із речовими доказами для суду – він вирішив цим займатися, адже його батьку (Рон Лівінґстон) загрожує засудження за вбивство матері Баррі (Марібель Верду). Тому головне завдання – довести протилежне, але поки що це не дуже вдається. Інтерес його сердцевих справ, Айріс Вест (Кірсі Клемонс), ненавмисно підказує ідею: якщо Флеш такий швидкий, що може обігнати світло, то чому б йому просто не бігти дуже-дуже швидко, щоб повернутися у минуле та змінити одну невелику деталь. І мама залишиться жива, тато не у в’язниці, а він, Баррі Аллен, буде щасливий разом з обома батьками. Але дарма він не дослухався дружньої бетменівської поради, що у минулому нічого змінювати неможна, інакше це вплине на майбутнє. І що ніяким чином у тому минулому неможна зустрічатися із власною версією себе (так, звичайно ж, і буде, ага). Ще мить – і ось світу знову загрожує генерал Зод (Майкл Шеннон), який вже був знешкоджений раніше. Зупинити його має здатність лише криптонець Супермен, якого ще потрібно відшукати у цьому новому старому світі. Тому краще завітати спочатку до Бетмена (Майкл Кіттон), адже дружня поміч не буде зайвою. Але тепер Бетмен – зовсім не той, кого знає Баррі…
Концепт мультивсесвіту зараз дуже популярний в кінокоміксах обох гігантів – DC та Marvel. Найголовніше тому, що відкриває непахане поле для нових ідей та ситуацій, в яких супергерої ще на кіноекрані не були, і які можуть ощасливити багатьох фанатів. А ще цей концепт дозволяє не тільки задіяти в історії персонажів різних акторів, адже улюблені фанатами герої перезавантажувалися і неодноразово, а й відкриває шлях для нових супергероїв (або для старих, тільки оновлених за умовами актуальної сучасності). Але «Флеш» у тому вигляді, як він зараз вийшов на кіноекрани, досить довго прямував до свого глядача, починаючи ще за часів відсутності кіновсесвітів. Десь із кінця 80-х років минулого сторіччя до проекту приглядалися багато сценаристів і режисерів, а студія Warner Bros. не втрачала надії на випуск фільму і значно надихнулася успіхом трилогії про Бетмена від Кристофера Нолана.
Сюжет фільму постійно змінювався, як і ті, хто за нього відповідав та сподівався знімати це кіно. І ось, після десятирічь метань і сумнівів, «Флеш» перейшов до режисера Андреса Мускетті, чиї дві частини «Воно» принесли неабиякі гроші Warner Bros. (особливо перша з двох). До цього моменту Езра Міллер, обраний на роль раніше, ніж сольний фільм про цього персонажу перейшов до Андреса Мускетті, встиг його представити та прокачати у плані характеру і супергероїчних особливостей у фільмах «Бетмен проти Супермена» Зака Снайдера та «Загін самовбивць» Девіда Ейра, а особливо – у «Лізі Справедливості», де Флеш – один із головних героїв.
Здається, Андрес Мускетті – єдиний режисер, який витримав лобові зіткнення із студією щодо творчого погляду на цю історію. Майже всі режисери до нього (а для переліку їхньої кількості не вистачить пальців на обох руках) виходили із проекту через творчі розбіжності, відчутно гримаючи дверима. Але Андрес Мускетті не знав, що суперечки зі студією – це не найстрашніше для його майбутнього фільму. Головний ворог – це Езра Міллер, який після отримання популярності ще за часів ролей в інді-фільмах, не зміг через особливості характеру та явні ментальні розлади встояти у власній битві «світ проти Езри». Протягом кількох років він мав чимало проблем із законом, і деякі із них досить серйозні – удушення, арешти за хуліганство, нездоровий інтерес до підлітків обох статей, звинувачення у крадіжці зі зломом. Навіть і половини одного з цих випадків вистачило би, щоб Marvel разом з Disney поклали картину на полицю, а персонажа перезавантажили. Але Warner Bros. – то зовсім інші пацани. Тому, маючи десь у шухляді план «все пропало – все скасовуємо», вони спробували спочатку іншим шляхом, відіславши свою горе-зірку на лікування, реабілітацію та все таке інше. І ось Езру Міллера вже випустили на червоний прем’єрний хідник «Флеша», де він обережно спілкується із журналістами, але лише для натхненного виразу вдячності Warner Bros. та її топ-менеджменту за новий шанс.
Перед цією прем’єрою була розгорнута особлива рекламна кампанія, враховуюче те, що актор головної ролі був із неї вилучений. Картину на всі лади нахвалювали різні особистості, які не всі прямим чином пов’язані із супергеройським кіно (це якщо зовсім не згадувати про періодичні новини щодо позитивних тестових показів). Джеймс Ганн, якого DC та Warner Bros. перетягнули до себе після його відміни у Marvel, зазначав, що чутки не брешуть, та «Флеш» Андреса Мускетті – це особлива картина (а ще саме вона ставить своєрідну крапку у розвитку цього кіновсесвіту перед його перезавантаженням, яким тепер офіційно і займається Джеймс Ганн). І вже цікавішим було те, як «Флеша» раптово промотував Том Круз, який зовсім чужий на цьому святі супергеройського життя. Начебто йому стало дуже цікавим, що ж там за кіно вийшло, коли на зустрічі з ним голова Warner Bros. Девід Заслав активно його розхвалював. І ось Том випросив спеціальну копію, подивився це кіно та захоплено подзвонив режисеру одразу після перегляду. Ситуація вкрай цікава, виходячи з тієї картини, що вийшла у Андреса Мускетті, та того факту, що актор зовсім далекий від світу супергероїв.
Так а що ж там вийшло у Андреса Мускетті? А вийшло у нього зовсім непогане супергеройське кіно, яке на тлі невиправданих очікувань від «Чорного Адама» та відвертого касового провалу від «Шазам! Лють богів» виглядає ковтком свіжого повітря для кіновсесвіту DC. На це працює глибока емоційність фільму, дотепна гра на ностальгічних струнах глядацької душі та певна легкість взаємодії між персонажами, яка, скажімо, не зовсім притаманна для кіновсесвіту DC. Цікавою знахідкою для сюжету виявляється синонімія дитячих травм Баррі Аллена aka Флеш та Брюса Вейна aka Бетмен, що дарує картині особливу динаміку взаємодії між героєм Езри Міллера та героями Бена Аффлека і Майкла Кітона.
Але не уникнути порівнянь «Флеша» із тією же трилогією про Бетмена від Крисофера Нолана, до яких ненавмисно ведуть підігріті очікування від фільму. І на цьому тлі картина Андреса Мускетті – це зовсім не супергеройський шедевр. Згадувана дотепна ностальгія грає з авторами злий жарт. Дуже приємно дивитися на Майкла Кітона, якому в його 71 рік костюм Бетмена і досі впору не тільки фізично, а й харизматично, але у ширшому сенсі «Флеш» не дає нічого нового для погляду на цей кіновсесвіт. Тому і суперзлодей в ньому теж ностальгічний – із минулого та повергнутий, а Супергерл більше виглядає як украй необхідна заміна Супермену (можливо, лише через те, що Генрі Кавілл більше ним бути не хоче). Глядач не встигає дізнатися зовсім нічого про цю героїню, а співчуває їй лише тому, що вона заточена російським урядом у Сибірі в жахливих умовах (паралель із українськими військовополоненими народжується сама собою). Фінальний акт «Флеша» виглядає як репетиція до щось великого, яку супергеройський фанат вже десь бачив (і неодноразово), але якій чомусь не судилося статися. І що особливо конфузно та незрозуміло – це спецефекти у великому фільмі від DC та Warner Bros. Неможливо, щоб вони були можливі у такому форматі десь в середині 20-х ХХІ ст., якщо тільки це не якийсь спеціальний авторський фінт. Але який?
Однак, не дивлячись на всі свої закидони, у тому числі явно злочинного характеру, Езра Міллер – актор видатний, особливий, тонкий та чуттєвий до емоційних станів свого героя у різних ситуаціях, що, безумно, збагачує цю супергероїку, пам’ятаючи, що Езра грає одразу двох персонажів, відносини між якими передана блискуче. Але акторський успіх «Флешу» відбувається не лише завдяки Езрі. Вже згаданий Майкл Кітон відверто викрадає всі сцени, в яких приймає участь, і, здається, це він ще приглушає свою яскраву харизму. Незлічені камео «Флеша» дарують справжню фанатську насолоду – ще треба пошукати супергеройське кіно із такою кількістю Бетменів і Суперменів, а для зовсім залучених – не проґавити режисерське камео із хот-догом та сцену після титрів. Але, якщо відверто, то після кіносеансу зовсім не хочеться розбігтися якнайшвидше та повернутися у минуле – у той час, коли ще тільки доведеться переглянути «Флеша». Одного разу точно достатньо, дякуємо.
Дивіться кіно!
В українському прокаті – з 14 червня 2023 р.
Рік: 2023
Жанр: кінокомікс, супергеройське кіно, пригоди, бойовик, фантастика, фентезі
Режисер: Андрес Мускетті
Автори сценарію: Христина Ходсон, Джобі Харольд
У ролях: Езра Міллер, Саша Кає, Майкл Шеннон, Рон Лівінґстон, Майкл Кітон, Бен Аффлек, Галь Гадот, Марібель Верду, Кірсі Клемонс, Джеремі Айронс та ін.
Країна: США
Хронометраж: 144 хв.
Фото: Warner Bros. Pictures та Кіноманія
