Poor Things
Новий фільм Йоргоса Лантімоса, якому рукоплескала Венеція, а прямо зараз роздають нагороди всі можливі кінопремії у всіх можливих номінаціях, демонструє яскраве поєднання кіно авторського та навіть артхаусного із глядацьким та навіть жанровим. Режисер не вперше знімає комедію, але настільки феєричної та мальовничої у його творчості ще не було. Чому Емма Стоун ладна йти за Йоргосом Лантімосом крізь вогонь, воду та чималу кількість сексуальних сцен – в рецензії від «Дивіться кіно»
У вікторіанському Лондоні певного альтернативного всесвіту до рук хірурга Годвіна Бакстера (Віллем Дефо), у якого спотворене обличчя та від якого жахаються усі, включаючи його студентів, потрапляє труп жінки, що ще не охолонув до кінця, але в середині якого теплилось життя – ненароджена дитина. Ця жінка (Емма Стоун) стрибнула у Темзу, але тепер переродиться у вигляді Белли Бакстер – красивої дівчини без навичок розвитку, адже хірург, який скорочено просить із порогу називати його просто Год (Бог – з англійської), пересадив їй мозок її же ненародженої дитини. Наче, щоб врятувати. Якщо озирнутися у домі цього хірурга, можна знайти чимало дивовижних істот, на кшталт гуся-собаку або собаку-птицю із мордою французького бульдога, а лапами – так, гуся! Навряд чи вони теж потребували спасіння, але наука потребує експериментів. У цьому абсолютно впевнений Бог, який із блаженним розумінням розповідає своєму асистенту Максу МакКенделсу (Ремі Юссеф), що саме батько так пошматував його обличчя та тіло заради наукового прогресу.
Цього асистента Бог запрошує спостерігати за розвитком Белли – її мозок та тіло не синхронізовані, але вона швидко вчиться та розвивається дивовижно стрімко, осягаючи все більше навичок і знань. Найбільше відкриття Белли – отримувати сексуальне задоволення за допомогою власних рук, але Бог і Макс кажуть, що так роблять лише нечемні люди. Поки до будинку Бога не потрапляє юрист-ловелас Дункан Веддерберн (Марк Руффало), який запевняє Беллу в протилежному та пропонує таємно їхати з ним до Лісабону. Дівчина пропозицію приймає, але щодо таємності вона не згодна, отже розповідає Богу, який спочатку забороняє, але потім погоджується на цю подорож. Тоді як Макс МакКенделс проти, адже Белла, з подачі Бога, тепер його наречена. Дівчина вправно вирішує цю перешкоду, адже попереду у неї стільки цікавих емпіричних досліджень у середовищі, якого вона б не отримала, залишаючись із Богом і Максом.
Найфеміністичніший фільм 2023 року (а може навіть і нової хвилі фемінізму) зняв Йоргос Лантімос, але зробив він це розумно тонко та у притаманному собі стилі, хоча остання теза й не є очевидною, адже «Бідолашні створіння», здається, зовсім не схожі ні на «Лобстера», ні на «Вбивство священного оленя», ні на «Фаворитку», його попередній фільм, де режисер вже знімав Емму Стоун. Але, відверто кажучи, у «Бідолашних створіннях» в абсолютному вимірі присутній Йоргос Лантімос, просто він змінює інструменти впливу своєї творчості, вдаючись до зрозуміліших прийомів, щоб підкорити велику публіку. І робить це напрочуд дотепно та незабутньо.
«Бідолашні створіння» зняті за мотивами однойменного постмодерністського роману, який у 1992 році випустив шотландський письменник Аласдер Грей. Сценарій фільму написав Тоні МакНамара, співавтор режисера із минулої стрічки, а Йоргос сам отримав благословення на екранізацію від автора незадовго до його смерті. Нова картина – найбільш глядацьке кіно із усіх, що створював Йоргос Лантімос, хоча основи його ширшої глядацькості були вже закладені у досить мейнстримній «Фаворитці». Орієнтація «Бідолашних створінь» на велику аудиторію досягається досить зрозумілою, впізнаваною історією, яка, безумовно, є синонімією «Франкенштейна» Мері Шеллі, та яка розвивається дуже лінійно, і навіть фінт з певним флешбеком у минуле життя Белли Бакстер, коли вона ще не була Беллою Бакстер, теж виконаний у лінійному стилі.
У той же час свій особливий світ режисер тепер конструює по-стимпанковські (поважаємо!) та розмальовує напрочуд яскраво (стає зрозумілим, куди пішли нечувані для нього раніше кошти – 35 млн доларів бюджету). Такого дива у нього ще ніхто не бачив – що ні кадр, то скріншот із покращеної реальності, де небо справді блакитне, заморські країни – сонячні та соковиті, люди неймовірно стильні (костюми у фільмі достойні найвищого схвалення!), дим із труби круїзного лайнера наче слід від єдинорогу, а небом літають дирижаблі або трамвайчики. Причому колір з’являється на екрані у ту мить, коли Белла Бакстер вирушає у свою подорож світом до свободи та пізнання. Як їй відкривається цей світ, так і глядачу підкидають таких кольорів і крутих кадрів, що дивитися це варто на великому екрані.
Однак у своїй глибині «Бідолашні створіння» – такий же створений фантазією Йоргоса Лантімоса світ, як і раніше, в його попередніх фільмах. Якщо у багатьох із них він формував штучне, обмежене середовище, то тут воно ламається у моменті, коли Белла виходить за межі будинку свого Пігмаліона. Хоча вірніше сказати, що воно (обмежене середовище) розширюється до меж світу, який познає героїня. І сміливе припущення, що Йоргос Лантімос – це і є сама Белла Бакстер. Як у попередніх своїх роботах він з позиції режисера вивчав поведінку героїв в особливих ситуаціях, так і тепер у «Бідолашних створіннях» він вивчає це очима Белли. Адже недарма камера інколи демонструє світ з ефектом риб’ячого ока, який так полюбляє режисер, або зовсім сплющується до обмеженого кола, наче підглядає за усім через підзорну трубу – це просто героїня досліджує цю реальність, а разом із нею – і Йоргос Лантімос.
Очікування «бідолашних створінь» від Белли Бакстер, яку просто феєрично сміливо, ексцентрично та імпульсивно, але в той же час дуже тонко та виважено грає Емма Стоун, виявляються квінтесенцією тих обмежень і вимог, які суспільство висуває до жінки. Однак Белла, пізнаючи оточуючий світ і, як наслідок, себе, вправно та кмітливо долає всі бар’єри та стереотипи, не спиняючись перед покликом своєї цікавості та вимогловості. Героїня проходить цей шлях через спілкування, їжу, подорожі, музику, філософію, дружбу, і, звичайно, секс. Причому останній є невід’ємною частиною її особистості. Саме так вона не просто познає задоволення та себе, а вчиться розпоряджатися власним тілом і розуміти, як воно впливає на інших.
Емма Стоун відчайдушно та відважно з’являється на екрані в чималих сексуальних сценах – так, що в Британії вимагали вирізати деякі епізоди, щоб допустити картину в кінотеатри. А Йоргоса Лантімоса звинувачували у невиправданому використанні теми проституції, що, начебто, не відповідає месседжу розвитку та пізнання, і випускає тему експлуатації жінок. Здається, кращої промоції для цього фільму важко й придумати. Хоча ті, хто говорить, що режисер не приділяє уваги жіночій експлуатації, можливо просто не додивилися фільм до кінця. А щодо сексу, то Емма Стоун була би першою серед противників його скоротити: «Я не та людина, яка хоче весь час бути голою, але я та, хто хоче якнайповніше розкрити персонажа. Це частина її шляху, тож хто я така, щоб говорити, що це має бути соромно?». І, справді, хто вона така, щоб суперечити режисеру, який дарує їй найяскравішу роль у всій кар’єрі та невимовно захоплюється її талантом, що на кожному публічному заході говорять або його слова, або очі.
Однак подивимося глибше (хоч і не зможемо все це тут описати, щоб не спойлеріти) – Йоргос Лантімос робить те, що і зазвичай. Він руйнує за допомогою Белли Бакстер всі ці стереотипи, що мав чоловічий світ щодо жінки чи-то навмисно їх створив заради панування і контролю. Героїня дивовижним чином переграє хитрого ловеласа, роль якого просто неймовірно виконує Марк Руффало, буквально руйнує його, обертаючи проти нього притаманні ж йому самому риси. Вона перетворює ту саму ситуацію експлуатації на важливий емпіричний досвід, із якого ще більше розуміє, ким хоче бути та які погляди виборювати. Вона з відкритими очима відправляється у минуле тієї жінки, в тілі якої народилася свідомість Белли Бакстер, щоб зрозуміти причини та спричинити наслідки. Вона, нарешті, за всіма пунктами перевершила свого творця – Бога, зруйнувала всі обмеження, які він збудував для її контролю. І цей перелік можна продовжувати, адже Белла Бакстер – найбільш неймовірний витвір цього фантазійного світу Автора з великої літери.
Йоргос Лантімос зняв таку картину, яка після свого виходу миттєво записується не просто в історію кінематографу, а й вже стає його класикою, не дивлячись, а скоріше саме спираючись на новаторській підхід грецького режисера. Розумний, дотепний, місцями неймовірно смішний або дивакувато сюрреалістичний фільм, розмальований барвами пізнання, сповнений революційного погляду (оператора Роббі Райана) й не менш революційною музикою (авторства Джерскіна Фендрикса), він витончено й одночасно гостро сатирично демонструє, як жінка розчиняє всі суспільні умовності та йде шляхом до власної незалежності – фізичної та духовної. Тільки вона, маючи холодний розум науковиці та дослідниці, поєднуючи їх з безмежною емпатією та гарячим серцем, вирішує, яким саме буде цей шлях, із притаманними йому поразками та перемогами. А хто ми такі, щоб не захоплюватися цим витвором сучасного мистецтва?
Дивіться кіно!
В українському прокаті – з 18 січня 2024 р.
Фільм демонструється мовою оригіналу з українськими субтитрами
Рік: 2023
Жанр: комедія, драма, фантастика, мелодрама
Режисер: Йоргос Лантімос
Автори сценарію: Тоні МакНамара, Аласдер Грей
У ролях: Емма Стоун, Віллем Дефо, Марк Руффало, Ремі Юссеф, Крістофер Еботт, Вікі Пеппердін, С’юзі Бемба, Кетрін Хантер, Марґарет Кволлі та ін.
Країна: Великобританія, США, Ірландія
Хронометраж: 141 хв.
Фото: Кіноманія
